Літо майже пережилось. До початку вересневих проблем ще кілька днів. І поки вересень не настане, я не дізнаюся, що паршивого він мені цього року підсуне. Три тижні Франика і дрібних мандрів достатньо розвантажили голову, щоб я нарешті виконала обіцяне і склепала моє нове профанське відео. Руки - криві, але люди - фактурні.

Click to view

Дорога додому в сутінках. Тих, що англійською називаються «dusk» і наступають після «twilight». Тих, коли речі затягує сірістю і кольори поступаються місцем самим обрисам. З сутінків на мене дивився пес, що зрештою виявився кущем. Кудлатий чотириногий кущ.

Я ходжу якось ( Read more... )

Тягну носом це вітряне вогке повітря як алкогольний коктейль. В обід забуваю про те, як жахливо я вкотре не виспалась. Згадую про те, що знову не висплюся десь о другій ночі. Так і волочу себе з дня в день цілий тиждень, лише механічно малюючи собі хоч якісь очі щоранку. І наяву мені навіть добре, але уві сні танатос розігрався не на жарт. Двічі за ( Read more... )

 Я люблю такі ( Read more... )

 
 

Іноді я уявляю собі цей ідеальний простір, де будем жити лише я і кіт. Низький підвіконник з подушками, вузькі стелажі зі світлого дерева і темно-фіолетова постіль. Лише я і кіт.
( Але... )

Це банально, але є люди, з якими завжди відкриваєш щось нове. З якими по-доброму ростеш.  
За останні півтори години я виросла на двох художників, які мене тішать. Один з них, окрім всього, ще й дуже надихав Тіма Бартона.
( Read more... )

В дитинстві я дуже любила радянський фільм про Мері Попінс. Враховуючи те, як мало радянських фільмів я бачила, Мері це мало б лестити. А ще моя мама часто співала всякі пісні звідти.  Співала якось ще краще, ніж вони звучали у фільмі.
І от, коли я ( Read more... )

Кінообіцянки корисно таки виконувати. Як і будь-які інші обіцянки. Того я нарешті зібралася і подивилася «In Bruges». Ясно, що я ( Read more... )

Сьогодні здалося, що вже має бути Миколая. Певно, через надлишок умиротворення, тепла і шоколаду. А ще через цитрусовий запах, що потроху селиться у пледі.